* * *
І знову сивина,
І знову рік новий
Вповзе, мов кошеня
На оксамитних лапах.
І зникне таїна
З-під напівсонних вій,
Бо двері відчиня
Давно знайомий запах.
Що зміниться уже?
Щось зміниться, мабуть,
Хоч на сьогодні ще
Нічого не змінилось.
І час перенесе
Цю застарілу суть
Туди, де на плече
Осяде Божа милість.
Зотліє календар,
Зміліє океан,
Звільняться острови,
Заховані роками.
Поети п’ють нектар,
Бо не загоїть ран
На цвинтарі трави
Тремтячими руками.
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.