* * *
А поети — в повітрі,
Загоюють рани
На скривавленім вістрі
Своїх перемог
Над собою і світом,
Над світом коханим,
Що любить його здатен
Один тільки Бог.
І зриваються зграї,
Бо мало їм місця,
Задихаються люди:
Повітря нема.
А в далекому краї
Не спиться й не сниться,
І на всенькі усюди
Налипла зима.
Скоро стане всім тісно
Під сонцем у квітні
І забракне, як кисню,
Любові в словах,
А в далекому місті,
Весною вагітнім,
Тихо поночі свисне
Конаючий птах.
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.