* * *
На забутих перонах
Вже не втілиться задум —
Їх відрізало вчора,
Наче бринзу ножем.
Кожен болісний помах
Я лишаю позаду,
І вчорашні потвори
Назову міражем.
Намалюю минуле,
Як святкову листівку,
Намалюю майбутнє,
Ніби сонячний дзвін.
Я вже майже забула
Стару кіноплівку,
Я вже майже загоїла
Рани колін.
Я літати не буду
В не своєму повітрі,
Лиш під небом гостинним
Розтривожу крило.
Для раптового чуда
Слів забракне палітрі,
Щоб сказати дитинно,
Ніби так і було.
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.