* * *
ридає міст метро така над ним наруга
скрегочуть поїзди срібляться ручаї
опівночі він знов згадає номер друга
і вже у котрий раз шукатиме її
шукатиме не там де ляскотіла злива
шукатиме не там де пахощі трави
і скаже я хотів щоб ти була щаслива
але ти знову не повернеш голови
згадай що нам казав Той у вінку терновім
згадай чого навчав отой хто був поет
з-поміж усіх думок вловлю тебе на слові
з-поміж усіх октав пізнаю твій сонет
але ти знову ні і знову ні і знову
і вже у котрий раз підводься і живи
і місто приміря свою стару обнову
листи мости хрести і спалені церкви
і лишиться всього легенька плямка крові
як сонечко мале у скошеній траві
і скаже нам Господь які ви гонорові
напевно ми такі тому що ми живі
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.