* * *
В канделябрах каштанів згорить семисвічник суцвіть,
Переживши смертельний двобій з диким нападом зливи,
І розбурхана ніжність раптово лине з верховіть,
Ніби віск небджолиний, гарячий, м’який і пестливий.
І розквітне троянда в душі, і позбудеться сну,
Ніби келія ця їй і справді вже стала тісною,
І в пориві до неба зруйнує незриму стіну —
Ту, що ділить планету на простір між мною й не-мною.
…Що робить зі спокусами світу, котрим несть числа?
Що робити з тим світлом, що — від заповітів Господніх?
Залишається тільки зростити два білих крила,
Захлинутися вітром і стрімко пірнути в безодню.
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.