* * *
Божевільні синиці, розхристані горобці
Заселяймо весну, засіваймо собою подвір’я —
Зерна лементу і перевтілення мокрого пір’я,
Жовті душі на грудях останньої снігу вівці.
Забагато любові, тепла, годування з руки…
Ваша відданість майже тотожна дахам і сторіччям.
Божевільні синиці, вже скоро великі птахи
Заселятимуть літо у вашої втіхи садки,
І з-надвору долинуть лише голоси чоловічі…
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.