* * *
це тіло по зимі — моє і не моє
ці руки по зимі — гарячі і байдужі
мені тепла стає і холоду стає
лоскоче мед вуста і безборонно душить
його закон такий, неначе сон терпкий
— найтонша із тканин, могутніше зі стебел
(що дороста колін
вкладається в рядки
у грядки
в квітники) —
про мене і про тебе
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.