* * *
Так легко її покохати, коли вона вся
Ляга перед очі, тендітна і ледве голодна.
Так легко її доторкатися попри погодні
Ускладнення й місяця чверті, і спів горобця,
І шурхіт осінньої ночі розважливих крил…
Пробач їй востаннє — вона ж тобі ще не простила
Твоєї розваги, твоєї жадоби могилу,
Твоїх карнавальних вітрил.
Так тяжко забути її і забутися з нею…
Її пробачаючи, вловлюєш спрагу камеї.
Її пробачаєш, вбираючи прах і тепло.
Із тіла її виокремлюєш ноти і звуки,
Які твою пам’ять усе ж прирікають на муки.
І ти пробачаєш їй те, чого і не було.
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.