* * *
І дихання твоє мене приспало…
Пливли човном, пливли бузковим плесом
На дно зими, на дно скляної зали,
Де стіни у графіті есемесів
Віднині так багато пробачали…
Коли на груди яблуко скотилось,
Пішла луна, пішли водою кола…
І дихання твоє на мить спинилось,
Щоб я відчула, що без тебе хвора,
Про це співали дітлахи із хору.
Така прийшла пора — такі й хорали.
Тому, на дні зриваючи корали,
Згубила чарівним хвилинам лік.
І дихання твоє мене пустило,
Стояла ніч, і місто, мов могила,
Мовчало з-під заплющених повік.
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.