Оксана КУЦЕНКО

* * *

Ти далекий, мов дзвін,
Як далека моя вина,
Як у сіті вікна
Невпіймана тінь лелеки.
Нас розгойдує дивна
І давня, мов світ, весна.
Нас вигоює вічне сумління:
З варяг у греки.

Ця найдовша з доріг,
Без якої ти вже не бог,
Все бажає тривог
І усе не проща причалів.
Бродить сік підземеллями.
Родиться сивий мох.
І стихають ночами
Нескорених зим пручання.

***

© Оксана Куценко. Всі права застережені.