ВІСТЬ
На землю, де я нині майже гість,
Де я і відцвіла, і відспівала,
Мені Господь послав Таємну Вість,
Щоб за землею я не шкодувала.
Це — почуття безмежне і п’янке,
Воно і небо, й землю обіймає…
Це не любов, але це щось таке,
Чому і назви на землі немає.
Такого зроду не було мені,
Ні в юності, ні в будні, ні у свята,
Лише почую те простеньке “Ні” —
І вже літати хочеться й співати.
Так люблять тільки Господа. Ковток
Води із річки, де живе Лілея, —
Усе життя. Над ним — тонкий місток,
Тонкий місток між небом і землею.
По нім на землю, де я тільки гість,
Де я цвіла, любила і співала,
Мені Господь послав Таємну Вість,
Щоб за землею я не шкодувала.
***
© Надія Кир’ян. Всі права застережені.