НАРОДЖЕННЯ СЛОВА
У сонці-слові плаче дитинча.
У цю хвилину, чисту і велику,
Те немовля заходиться од крику
І світ чудується: як довго відмовчав…
Дивуються і поле, і ріка —
Така стояла безпросвітна тиша,
І ось земля дитиноньку колише,
Вигойдує на молодих руках.
На ці родини збіглося село,
Всі радять: як і з чого починати,
І вже немов без цього дитинчати
Тут і життя раніше не було.
Дай Боже — знов відродиться життя
У добрім ділі і у тихім слові.
Живе життя. А при його основі —
Дитя і мати. Мати і дитя.
***
© Надія Кир’ян. Всі права застережені.