Леся УКРАЇНКА

ОДЕРЖИМА
Драматична поема

II

Гефсіманський сад*. Дванадцять учеників сплять непробудним сном. Месія молиться. Міріам нишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.

Месія

(до учеників)

Спите? Не спіть! Моя душа сумна
до смерті…

Ученики не озиваються, сплять.

Міріам

(до себе)

Боже! знов він одинокий,

ще гірше, ніж в пустині! Сії люди
твердіші від каміння… Он отам
лежить той ученик, що — люди кажуть —
Учителю з усіх їх найдорожчий,
а спить він, як і всі, — твердіше, може,
бо наймолодший… Я одна не сплю,
я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,
та я німа, як мур оцей, не видна,
як сяя тінь, так, мов я не людина,
так, наче в мене і душі нема…
Я приступлю до нього…

(Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається.)

                                Ні, не смію…

Він знову скаже, як тоді сказав:
"Яке тобі до мене діло, жінко?"
Що ж я йому скажу? Моя душа
тепер чорніша. Я тепер не тільки
до ворогів його ненависть маю,
але й до друзів. О, до сих ще більшу!
Ви, сонне кодло! Світло опівночі
не будить вас? Вам заграва кривава
очей лінивих не здола розплющить?
Бодай вам вічний сон наліг на груди
і зморою душив вас без кінця!
Мені сто раз від вас миліші гади,
бо в них таки, либонь, тепліша кров.

(З відразою одвертається від сонного товариства.
Дивиться на Месію, прислухається.)

Про що він молиться?

Месія

(впівголоса)

Нехай мине

ся чаша…

Міріам

Саваоф! чи й ся молитва

в сю ніч твого престолу не досягне?
Вовкам даси ти на поталу сина?

Месія

Але хай буде так, як ти бажаєш,
а не як я…

Міріам

Сам Вельзевул, напевне,

почув би милосердя.

Месія

(до учеників)

  Ви спите?

Не спіть! моя душа смутна до смерті!

Міріам

Каміння у пустині відкликалось
потрійною луною, але сі
не обізвуться, ні, дарма надія!
Я обізвусь… Який злий дух тримає
мої слова? Учителю! Єдиний!
О світочу моїх очей! Невже ти
не бачиш, як я гину тут від туги,
від болю, від тривоги? І нічим,
нічим потішити тебе не можу!
…Я обізвусь… Ні, голосу не стане.
Коли ж і стане, дико забринить,
немов шакала голос опівночі,
бо туга стиснула за серце… Я не можу,
не можу бачити сього! Прощай!..
Ох Міріам, ти проклята від Бога!

(Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з саду.)

______________________________________________
* Гефсіманський сад — місцевість біля Єрусалима в Палестині.

* * *

Джерело: Життя, Смерть і Гіганти.
За виданням:
Леся Українка. Поезія. Драматичні твори. К., "Наукова Думка", 1999.