* * *
Везли до обіду — була нареченою.
Спинились, хвилюючись, перед воротами.
Принести ще квітів, ще почестей звелено
І показати укотре їй.
Вона оглядалась — немає ще милого
І мусила вийти одна поміж погляди.
Він, може, хотів бути кращим, нестриманим,
Вдягнув усе золото.
Вона сподівалась і йшла перетомлена.
Візник оглядав і обмацував колесо.
А милий дивився униз крізь віконниці —
В них скло розкололося.
***
© Олеся Лященко. Всі права застережені.