* * *
Од такої тоски
сопілками стають кістки.
О. Забужко.
огортаєш мене
даламаном дощів
і зав’язуєш очі
щоб нічого не чула
лиш жорства шарудить
шкарубкої душі
ти ідеш в неминуче
щоб стати минулим
це жорстоко — спинитись
за сірою даллю
і наївно вважати себе
недосяжним
я вивчаю на дотик
як азбуку Брайля
слід твого проминання
щоденно по саженю
од такої тоски
прозрівають долоні
сопілками стають
ошалілі вуста
і намацує пам’ять
на пустому пероні
перфокарти доріг
непозначений старт
***
© Ліда Мельник. Всі права застережені.