* * *
слово здійнялося
до примітиву вироку
кроки вершили
своє аутодафе
ніч позіхнула
широко
широко
широко
й глитнула мідію місяця
в темнім дешевім кафе
ще незворотно
руки були руками
ще безоскаржно
губи шукали рим
тліли мости
щоб стати мені шляхами
я відійду
ковтаючи сльози і дим
що покладу
в свій старий обшарпаний ранець
дальня ця проща
припасти до власних колін
я відійду
коли день дотанцює танець
під кастаньєти дощів
і небо чисте як дзвін
18.05.1993
© Ліда Мельник. Всі права застережені.