Людмила ШЕВЧЕНКО

* * *

Призахідне сонце просвічує наскрізь

квітковий поплін –

рожеві калачики

цим анітрохи не знічені.

І мошка танцює над нами уперто,

немов намагнічена,

приваблена блиском волосся

і жовто-гарячою шкірою спин.

Проміння холоне.

Якщо повернутись до сонця лицем

І трохи пийнути,

то смак абрикоси у роті,

Але так не видно тих двох ластівок,

що на дроті…

Ти сядьтут, де я,

щоб без мене читати все це.

1998

© Людмила Шевченко. Всі права застережені.