НЕСЕ ДІВЧИНА ВОДУ
Соната
Люблю небес божественну природу,
Люблю он те сузір’я над усе.
Народ назвав “Несе Дівчина Воду” —
На вічному коромислі несе.
Несе дівчина воду — із Дунаю?
Коромисло вітрисько щиро гне.
А як дівчину кличуть, я не знаю —
Чи Дана, чи Малуша, чи Рогнедь…
Несе дівчина воду — Гореслава?
Несе з Дніпра чи з Божої ріки?*
Для смерда чи для князя Ярослава,
Якого Мудрим зватимуть віки?
Несе вона Данилові Нечаю,
Івану Богунові чи Сірку?
Несе вона долиною із гаю
Коханому, палкому козаку.
— Напийся на здоров’я на дорогу…
— Напій мого товариша-коня!
— Війноньки ще ж немає, слава Богу…
Я виглядатиму тебе щодня…
А він її підносить, наче квітку.
Вона сумною зіркою сія:
— О, як без тебе жити, милий світку?!
— Зостанеться тобі любов моя… —
І свиснув на коня: — Прощай, Ганнусю!
Вернуся… Десь на другу весну жди… —
Ще озирнувся. Вороний спіткнувся…
— Ой Боженьку… Востаннє? Назавжди? —
Несе дівчина воду біля Кодні,
Де стогне і дзвенить недавній жах,
Де плач немов висить іще сьогодні —
По гайдамаках, страчених батьках…
Водиченьку несе Кармалюкові
(Його сліди обнюхали хорти)…
— Щасливо, доню, стань на рушничкові!
І дітонькам, і внученькам світи!
Роздав я злото: стогне люд убогий…
Гей, орють нами браття во Христі!..
Беріг таляр останній для небоги —
Сховай, де груденята золоті… —
Несе дівчина воду гімназистам
Під Крутами заметами полів.
Нема живих — лежать в снігу сріблистім…
Ще капа кров з багнетів москалів…
І знов бої… Несе дівчина воду
Понад рікою січовим стрільцям.
Їм зірвано мости. Не видно броду…
А ворог наліта і тут, і там…
— Поїти вояків чи скоростріли?
Стволи, немов у горні, розпеклись… —
— Небесну Діву перед згином стріли? —
— Згадаєш, чічко, легіня колись? —
Бринить сльоза… Коромисло не гнеться.
Здригається хустиночка — не шаль…
— Не плачте, дівчино: усе минеться…
Нам України жаль… себе — не жаль.
Петлюрівцям несе дівчина воду.
Трикутник смерті. Помочі нема.
Одні впадуть за молоду свободу,
А інших ждуть вигнання, тиф, зима…
Дівчина за кордоном.
Світло й тіні.
І тут нелегко чесним та простим…
Несе дівчина воду в Аргентині,
Несе бразильським пралісом густим…
— Ах, ми старі, як ці ліси зміїні…
А ти — неначе зірка молода! —
— Яка вода, яка смачна вода,
Та не така, як вдома, в Україні! —
Несе водицю вдома, під Базаром.
Йдуть вояки Тютюнника Юрка.
(Оточать їх котовці незабаром…
Нерівна битва, вперта і гірка…)
Обірвані. Голодні. А шуткують:
— Медочку дарувала б — не води! —
П’ятсот звитяжців-бранців пошаткують:
Присяги не зламає ні один.
Воліли у землі питомій гнити
І навесні зійти сумним зелом,
Ніж з ворогами кривду боронити,
Між чужаками йти журним селом.
Земельку влада наче розділила.
Та Сталін мислить, як селянство взуть…
На Соловки ж Кармалюка — Кирила,
Миколу-брата на канал везуть…
З одним відром, а впала, мов на кризі.
За червень — півсела у вишнику…
Голодомор, терор змалюйте в Чорній книзі
І тугу чорним вишийте на білім рушнику!..
Горить калинонька: ізвідти й звідти
Стріляють… Нічим захиститись їй…
Несе дівчина воду…
“Мессершмітти”
Ганяються…
На схід відходить бій…
На третю весну знов гудуть гармати.
Повзуть солдати.
Й сумніви повзуть…
Несе дівчина воду брату й кату;
Ізнову галичан в Сибір везуть,
Ізнову волинян в Сибір везуть,
Гуцулів, подолян в Сибір везуть…
Несе водичку там, де Верховина
І там, де Світязь, де повстанців гай.
— Христос воскрес!
— Воскресне й Україна!
Навік прощай! Із бою не чекай!.. —
Несе водиченьку до молотарки.
Із барабана — куряви стовпи.
Не коні й гарби — шкапи та безтарки…
Бабуні носять ряднами снопи…
Несе дівчина воду на світанку.
Під кубом розпалила ще вночі.
І вижене пахучу бурячанку,
І Чубку вижене в гурток ізранку,
І вижене жартливо в поле ланку —
Збирати хліб комусь на калачі.
А дні летять та б’ють, немов копита.
Цвіте доба нових багатіїв.
На ринку є усе. За що купити?
Недужий братик жданики поїв…
Несе дівчина воду у Мілані.
І п’є француз, і турок воду п’є.
Але не липніть, кавалери п’яні,
Бо працю, а не тіло продає.
Несе дівчина воду і співає
На чужині свої пісні завжди.
Дівчатам дорікає й співчуває,
Як продаються з крайньої нужди.
А їй навіщо нелюб випадковий?
Кебету маєш? То крутися, дій.
Не вішай носа у біді.
Підкови
Шукай на щастя.
Не втрачай надій!
Несе дівчина воду вдома знову,
Зір відніма Чорнобиль, гени ссе…
Несе дівчина воду полинову,
З кринички потемнілої несе.
З Ревухи, Вінниці вода тікає…
Несе дівчина воду за версту…
Життя щезає, де вода зникає —
Люд забуває істину просту?
Течуть вода і час і Всесвіт-Диво,
Зорять на Землю вічні Терези.
І зважують діла людські правдиво,
І не забудуть жодної сльози.
***
______________________________
* Божа ріка - Бог, Південний Буг.
© Степан Литвин. Всі права застережені.