А НА ВОЛИНІ — ГРОЗИ…
Спекота й суш…
І сумно на душі.
Блага довкілля: “Народися, зливо!”
А на Волині — грози та дощі.
Пливуть хмарки, ізвідтіля, можливо.
Бував я там, хоч рідко, та бував.
Немов сьогодні, все яскраво бачу.
Мене той край навік зачарував…
Він зачарує і тебе, читачу.
Зустрінуться і мавки із казок,
І парубки русяві та плечисті.
В них очі сині-сині, мов льонок,
Вони, як руси, добрі й пломенисті.
Наслухаєтесь давніх там пісень.
Замріяні там люди, святобливі…
І вже мене фантазія несе
В болючі лихоліття нещасливі.
…Біжить дівчина. А хмарки — такі ж…
На тихі села налетіли орди…
Догнав татарин…
Вихопила ніж -
І в серце юне, у дівоцтво горде…
Уяво, в ближчу далину полинь,
В Нечімне, в гай, де панна невеличка,
Прекрасна й горда, мов її Волинь,
Худенька та бліда, мов строковичка.
Натхненно в муках відробила строк…
У Лесі довгий вік — епохи, ери…
Ой на Полісся, в Косачів садок
Від заходу й від сходу ненажери
Вдиралися.
Пливли хмарки й віки,
Під гул гармат гадюки полиняли.
І радились в бору лісовики,
Кремезні волелюби-волиняни.
І мовив Бульба-Боровець синам:
“На два фронти нам битись випадає.
Либонь, козацтво, погибати нам…
В новій Вкраїні, може, хто й згадає… —
А над отаманом пливли хмарки…
— Поляжемо за Берестечко й Світязь!
Докажемо, що ми — січовики.
Покажемо, що кожний — муж і витязь…”
Відгримало… А час такий гіркий,
А дні журні, спекотні. Аж полинні.
Пливіть бистріше, весело, хмарки,
Несіть грозу, вологу із Волині!
***
© Степан Литвин. Всі права застережені.