* * *
Братові Івану
Ходив прощатися з майданськими
полями…
Де ж ті черешні, молоді раїни?
Немає снігу, тільки білі плями,
Немовби ув історії Вкраїни.
Ходив прощатися із рідними лугами…
Ми коней запрягали на світанку
І йшли, по суті діти, за плугами,
А трохи старшенькі горіли в танку…
Ходив прощатися із рідними лісами —
Казенним, Гайдамацьким і Лотошним…
Вони дзвенять і досі голосами
Тих рубачів і пастушків збитошних…
Ходив прощатися із Лукашевим яром —
Із предка яром… Там росли дубочки.
Гуляв Кармель там молодим і ярим,
І матері моєї там слідочки…
Не вернеться минуле — річ звичайна.
Дитинство, юність, зрілість промайнули…
А може. в тім якась правічна тайна,
Що ходимо прощатися з минулим?
***
© Степан Литвин. Всі права застережені.