ГРАДЕ КИЯ, ТЕБЕ НЕ ВПІЗНАТИ
Ой дивуєшся, Ольго-княгине
У раю…
Добрий подив росте…
“Знала: град мій повік не загине,
Та не відала: так розцвіте…"
Як горою ми йшли молодими,
Уклонялись коханим квітки…
Князь великий, святий Володимир
Там хрестом осіняє віки.
Русь хрестив. Рідне місто — найперше,
Переміг не один градобій…
Князь рече: “Свідок бід й славних
звершень,
Я тобою горджусь, граде мій!"
Торжествує Андрій Первозванний:
“Дарував нам Творець благодать…
Много видів я градів, кияни,
А такого, як сей не видать.
Віщував же:священнії гори.
Град величний на них засія…
Він здолав супостатів і горе:
Міць незламна, як віра моя".
Мчить Богдан, гострий мислію,
Ярий
Гнів кипить на його булаві.
“Ошукали підступно бояри!
Україну в неволю завів…
Шлях руїни і смерті стелився…
Та не вмерла ти, Мати свята!
Розквіта калиново столиця.
В серці: Київ козацтво віта…
Давня Брама сія Золота…"
В здивуванні чужі дипломати:
“Криза! Місто ж росте, як з води.
Граде Кия, тебе не впізнати…
Прибули ж ми не вперше сюди".
Може, з горя, читачу, ти — скептик.
Відай: од не писав я давно.
Та поглянь на обнови — проспекти,
Відчинивши раненько вікно.
Шум — відрада будови долине.
Дивне тріо вокзалів стоїть.
Не впізнати Хрещату долину,
Перевісище ранніх століть.
Золотими верхами собори
У блакить України летять…
В дивопарках — пташок вдячні хори.
В дитсадочках співа майбуття…
Патріоти зростуть, меценати
І культури, й мистецтв, і наук…
Граде Кия, тебе не впізнати…
Хай не каркає заздрісний крук!
Що ж, не всі ми заможні й веселі…
Є квартири іще не в усіх…
Та збудуєм й для себе оселі,
То лунатимуть радощі й сміх…"
… Первомісто.
Полянські хатини.
Змія там Кожум’яка зборов…
Київ мій — героїчний,
гостинний,
Предків слава і наша любов…
О Святиня, Дарниці шати,
Виноградаря поступ яркий!
Граде Кия, тебе не впізнати…
Ти прекрасний, як витязь палкий,
Як засновник твій доблесний Кий,
Будівничий незборений Кий,
Таємничий і зоряний Кий.
Перевізник чи князь?
Він зоріти
Буде світу, достойник і муж…
Давнину, друже, можеш узріти,
Тятиву лиш уяви напруж!
Кий і Щек, і Хорив, й горда Либідь —
Легендарні брати і сестра,
Трудолюбні, кмітливі, сміливі,
Крають в лодії води Дніпра.
Хмар навала все небо закрила…
Б’є в обличчя вітрище крутий…
Та йому не порвати вітрила,
Та чуткий, зосереджений Кий.
Із віків у віки лине Кий…
Київ наш молодіє і діє,
Щоб людина щасливо жила.
Навіть Бог нашій праці радіє
І нову благодать посила.
***
© Степан Литвин. Всі права застережені.