* * *
Люди, я не герой.
Не тужу,
Що на хист не багатий, на вроду.
Над Дніпром і над Богом* ходжу
Та божественну славлю природу.
Земле рідна, я вдячний тобі,
Що не десь, а отут народився.
Тільки горе: печуть, мучать біль
Й чорна сила, якою гордився…
Світ прекрасний гостріше вража:
Нині — мука, а завтра — розлука…
Вседержителю, як мені жаль
Покидати і доню, і внука…
У могилу любов понесу —
До дружини, до рідного краю.
Та навіщо цей стогін, цей сум?
Я живий! Я іще не вмираю!
***
____________________________
* Бог - Південний Буг.
© Степан Литвин. Всі права застережені.