Степан ЛИТВИН

НАЧЕ СІЯННЯ ЗОРІ ДОБРОВІСНЕ

Вчителько Галю, окрасо шкільництва,
Юно, бентежно у спомин пливеш.
Старосто класу, Галино Ільницька,
Де ти? В Хмельницькому? Як ти живеш?

…Юні такі, ми стояли на ґанку,
Я від цілунків медових п’янів.
Я цілував чарівну подолянку
З роду старшинського із Петранів.

Предок, либонь, Петрановський Ярема,
Витязь Богдана, Івана, Петра*.
Мужній полковник, політик-недрема
І генеральний суддя…
Чи вмира

Й слава? У школі — прямі Петранівські.
Чом же не згадують предка свого?
Галко, знайшовся мій зошит учнівський —
Ти дописала: “Ах, дружби вогонь!"

Дружби лише? А сади зацвітали,
Вабив зелений духмяний розмай.
Дружби лише? А птахи щебетали
І солов’ї прикликали: “Кохай!"

Галю, шляхетна окрасо шкільництва,
Чом не ходили тоді ми в гаї?
Горда і ніжна Галино Ільницька,
Тьохкають нині не нам солов’ї…

Бачив я неньку твою сивокосу,
Вчительку мудру, красуню-зорю.
(Літні мужчини пригадують досі:
“Тільки побачу я Ганну — горю…")

Мамині учні — палкі садоводи.
Медики, а головне — вчителі.
Вчителя славлять і люблять народи,
Вчитель — найвище звання на землі.

О вчительки, вас люблю і жалію:
Мало зазнали ви щастя й добра.
Любите ви, як свободу, як мрію,
Предківську землю обабіч Дніпра.

Галю, славімо і в празник,і в будень
Школу і юності дні золоті,
Все, що цвіло, відпливло й вже не буде…
Тільки ж було воно в нашім житті!

Галко, щоб вічно садки зацвітали,
Ми щоб серцями були молоді,
Не забувай, як пташки щебетали,
Як цілувались ми палко тоді!

Галю, моя недоспівана пісне,
Та, що ніколи не буде, любов…
Наче сіяння зорі добровісне,
Линеш до школи і в спомини знов.

***

______________________________
* Хмельницького, Виговського, Дорошенка.

© Степан Литвин. Всі права застережені.