ЗАПОРОЗЬКИЙ КОЗАК ДВІЧІ НЕ ВМИРАЄ
У похід далекий сурми засурмили,
Над Великим Лугом хмариться блакить.
Гей, сідлаймо коней, козаченьки милі,
Гей, ходімо, браття, волю боронить!
Сяє дивний жовтий мак,
Синя хвиля грає.
Запорозький козак
Двічі не вмирає.
Ой, сумує тирса, журиться калина:
Витоптала діток степова орда…
Виглядає сина мати-Україна,
Тужить у полоні бранка молода.
Нам дорогу святять малинові зорі
Та благословення рідної землі.
Гей, ординець в полі, яничар у морі.
А козацька доля, де дзвенять шаблі.
***
© Степан Литвин. Всі права застережені.