НЕ ПОМЕРКНЕ ТЕ СІЯННЯ
Як ми ходили над житами,
В палкій любові не клялись.
Лише гарячими вустами
В цілунку вічному злились.
Цвіли світи в твоєму зорі
І пахла квітами трава.
Тоді на мить погасли зорі
Й одна засяяла нова.
І ми були такі щасливі,
Неначе птиці на льоту.
І ми пішли в літа манливі,
Пішли у грози і в сльоту.
Прив’яне іноді кохання,
Пригасне часом на вітрах,
Та не померкне те сіяння,
Що запалало у серцях.
***
© Степан Литвин. Всі права застережені.