Василь МАХНО

LA MAMA

Ля Мамо —
оф бродвейська шльодро
— сестро акторів —
— мачухо режисерів —
— повіє з околиць площі святого Марка —

На червоній цеглі твого тіла твої глядачі
залишють графіті — наче записи у книзі відвідувачів —
складніші за китайські гієрогліфи
і простіші за найпростіші вірші

стравоходом коридорів ведеш
щоби зварити нас у шлунку
щоби Йонами в киті ми були —
— канторами ґротовськими та сербанами —
гучними бурятськими бубнами
які розмовляють тільки російською

Від якогось часу ти мовчиш Ля МаМо
Свіжопофарбовані стіни та рипучі дерев’яні сходи
кажуть більше — аніж твої актори —
що поначіпляли маски
і зашили білими нитками свої вуста
Зв’язані по руках і ногах
стають лебедями
що пливуть із розсіяного світлого пилу кінопроєктора
на біле полотно і забілють його — як молоко каву —
й усе стає білим

і уже невідомо чи то полотно таке біле
чи то лебеді такі білі
чи то вже надійшла зима — чи то тільки надходить —
чи то вичавлена фарба з тюбика —
чи то білі нитки якими позашивали вуста актори
яких позашивали у білі кокони
чи колись вони випурхнуть метеликами?

ЛяМаМо — молода вовчице з червоними сосками
поміж волохатої та м’якої шерсти
пахнеш свіжим молоком породілля
срібні краплі якого
нікого не наситять

потягуєшся
і кожного ранку лижеш
своїх вовченят
які приліпились до сосків
і курять легкі наркотики
бо хліб повітря в околиці
— посипаний індійськими прянощами —
їдкий запах яких
притягує місцевих дзен-буддистів
тибетських монахів
і пацифістів

А театрали
п’ють твоє вовче молоко
вкутуються твоєю хижацькою шерстю
і шкребуть твоїми кігтями
по шклі

і не вкурюють
ані свого місця на кону

ані того що вони і є тими вовченятами
яких ти зачала
після третього дзвінка

***