ПРО АПОЛІНЕРА
втім що сніг називаємо флейтою — що з-поміж флейт
мови — найтонше стебло — і найглибша криниця для схову
звуків — для сурм міжвоєнної тиші що так полюбив лей-
тенант: і солдатам наказує вчити цю справу військову
але ж сніг для вояцького діла — не флейти вина — чи сурми
і летить — ніби янгол по небу літак — й розпорошує пір’я
яструбиної жертви — завенений в біле — як витнутий — аркуш пітьми —
у дрантливому тілі флейти нервово заліплює діри
може в музиці що поміж срібним і мідним — що сніг і вода —
випливає вітрилом — просмоленим дном корабельним —
лейтенант забуває накази — він марить: заквітне мигдаль
і солдати — мов сніг — розбрелись по селі за портвейном
лейтенант марить у сні — він поранений в голову — аполінер
щось забув — він попросить в кінці сік з квасної капусти —
та селян тут нема — ангел смерті у дверях — прочинює двері —
він і очі замкне — вгорне в музику — пір’я здмухне і відпустить
у човні по ріці — а солдати тим часом портвейн принесуть —
та засмучені сівши при пагорбі — склавши шатро із рушниць і
витягають з кишень сухарі — запивають вином — сум — і сюр —
реалізм — смерть вже тут — бо довкола ворони й лисиці
***
© Василь Махно. Всі права застережені.