ПРОЩАННЯ ІЗ ЗИМОЮ НА БЕРЕЗІ АТЛАНТИКИ
згадувати про зиму — се витрясати з кишені
залишки риби для чайок — їх плавники золочені
бо вік її при океані — немов у нічних мотилів —
які випалюють кола і затирають слід
сам собі напророчив вигнання посеред мідій
купивши квиток якого ніколи не мав овідій
тепер прощання з зимою перетворивши на культ
сидиш на цім пляжі бруклінськім — п’ятий шукаючи кут —
тягнеш цигарку з пачки — і гасиш в воді сірник
маяк — за завісою диму — блимнув — і зник
ружа якою цвіте його пурпуровий зблиск
немов у норі палає хутром небесний лис
впереміш із днями і віршами смикаєш сітку води
і позіхаєш від того: що тлінні земні плоди
що вітер із півдня на захід ганяє по мокрім шосе
ці божевільні авта — яких в один бік несе
ще інколи сам залишаєш для себе оті плавники
склавши мозаїку часу на теплій долоні руки
і мушлі які посіяв на при березі твій океан
ростуть маяком далеким бо він їх господар і пан
вічности тут не бракує але бракує грошей
хвиль океану наплодилось знову — немов мишей —
у неврожайні роки — і ти їх самотній пастух
однак нічого не знаєш про їхнє життя і рух
повітря вбирає запах в якому присутній йод
у ньому також присутній чомусь Франсуа Війон
Задура і Шубер зі мною п’ють пиво також
і групу оцю малює місцевий Єронім Бош
ну, що ж попрощавшись з зимою і пурпуром маяка
у вічному місті знову авт вулканічна ріка
несе і тебе в лабіринти вигнання і самоти
і наче хвилі Атлантики летять електронні листи
***
© Василь Махно. Всі права застережені.