Василь МАХНО

СТО РОКІВ САМОТНОСТИ З ПОЛКОВНИКОМ AURELIANO BUENDIA

я був впевнений що “Сто років самотности”
можуть скрасити кілька тижнів моєї самотности
тому книжка лежала на столі відкрита на першій сторінці

коли полковник Aureliano Buendia копирсаючись у металевій банці готує собі каву

ти також кожного ранку помішував ячмінну каву
бо інакшої тоді у цій місцині не пили

далі першої сторінки ти не просунувся

полковник так і застиг відкриваючи металеву банку

і ти міг тільки уявити який запах і смак мав би бути в тієї колумбійської кави
а ще тобі хотілося запам’ятати рецепт за яким полковник щоранку ту каву варив
а ще — подвійні — еспано-латиноамериканські прізвища — зашнуровані за еспанською традицією які зустрічалися на сторінках книжки:
перше — батькове друге — материне: додавало смаку запареному ячменю

ти міг би запитати полковника де купити добрі цигарки але не встиг — бо милий сусід
який усе життя палив самокрутки — приніс тобі кілька листків висушеного тютюну
з минулорічного урожаю і тонкий рулон цигаркового паперу — сам він частіше уживав папір газетний: бо казав що зі шрифтами цигарки міцніші

так минуло кілька днів:

я тягнув час серед порозкиданих наспіх рукописів — мурашиних записів у нотатнику
засохлого цурку — розсипаної ячмінної кави

непогано бути полковником і пити щоранку справжню каву — подумалось

але далі читати не захотів:
тому

полковник встиг тільки нагріти воду

одного разу сусід запитався про книжку: чи не дав би я йому кілька непотрібних сторінок
для самокруток
я відповів: що не можу — бо тільки почав її читати й усе щось заважає просунутись далі

тим часом полковник Aureliano Buendia кудись зник і також не приходив сусід

у мене залишалося: 1) кави на кілька горнят і 2) кілька днів до від’їзду

саме за день до від’їзду знову навідався сусід з пачкою газет і читав мені новини
в одній із статей він натрапив на Колумбію і її наркосиндикати

я сказав йому — що цей письменник — книжку якого він хотів розкурити — колумбієць
і палить кубинські сиґари
сусід згадав що одного разу у місті він бачив ті сиґари у крамниці але не купив бо були
задорогі і ще додав: що з нього сміялися б якби він тут їх смалив

ми розпрощалися

насамкінець він попросив — ніяковіючи — чи не надіслав би я йому тих сиґар
з міста — і також чи міг би залишити книжку
до другого мого приїзду
обіцяючи що він її прочитає і не пустить на куриво

я знав: що більше сюди не приїду але щоби не розчаровувати його подав до рук
“Сто років самотности” — поплямлені ячмінною кавою і з запахом відсирілого тютюну

полковник Aureliano Buendia нарешті допив свою каву і подивився у вікно
він не пам’ятав року свого народження але точно знав що кави залишилось
лише на одне горнятко

***