Василь МАХНО

ДЖАЗОВА ВАРІЯЦІЯ

о мамо африко
чорною африкатою дрижить твоя джазова
вимова у зливі звуків — в багатоголоссі —
— тихих снігах Кіліманджаро —

зі слонової кости саксофону витікає туга спіричуелсу
помийною ямою гарлему — смородом покинутих будинків —
вовчими ягодами твоїх дітей
з ненаситними шлунками вічного голоду
завжди вагітними твоїми дочками

о мамо африко
чорні маслини твоїх очей — чорні дощі волосся
твої дочки дозрівають швидше аніж достигають плоди
і ті опадають швидше аніж вони
— наче в срібло прикрас — одягаються в одежі любовного поту —
їхній танець пульсує стривоженою жилкою
скреготом зубів і скриком лоренсової черепахи
вони ядучі та спраглі

твоєю музикою — о мамо африко —
наповнюються тіла рослин і звірів
вона — у розтрубах слонових хоботів
і сюркотанні комашиних оркестрів
зойках яструбиної жертви
висохлому бадиллі перекотиполя
гучних ударах по напнутій буйволячій шкірі
вона пече — наче шкіра здерта з буйвола —
срібні горлянки твоїх співаків
полощуть розпечене сухе повітря
і вивергають його як птах що годує свій виводок перетравленим сирим м’ясом

о мамо африко
твій постарілий джаз і твою темну мову життя
я чую у підземному переході що продувається усіма атлантичними вітрами
пересоленими звуками мелодії саксофона які видуває
твій бавовняний син
раз у раз похитуюючись
перебирає ґудзики інструмента — наче теребить кукурудзу —

видуває мелодію твоєї вічної і незрозумілої туги
о мамо африко

***