* * *
ти дивишся на цю передріздвяну пору
хитаючись в вагоні — наче ворон
на електричнім дроті — там … в минулім
фольклорі та житті мандрує ще оркестра
в повітрі теплім і гудить мов вулик
для тих хто ще не бачив але чули:
поезіє — ти сестро
назвавши так — зашифрував на віки
щоб в поїзді що мчить в передріздвяний weekend
ти знов її ім’я із пересохлих вуст
відпустиш в небуття — у простори зими
цигаркою в вікні хтось знову затягнувсь
хтось знову тягне час як муз-
ику з пітьми
у поїзді нічнім що мчить до океану
захований сірник із пам’яті дістану
і спалахне пейзаж — завалений папером
і віршів самота — і ця чужа країна
в шнурівці диму вислиза під двері
ці дні пусті — звичайні мародери —
послід чаїний
із нагромаджень слів ти залишив з собою
лиш темні імена і звук сурми й гобоя
і флейту що з нори покажеться змією
в футлярі скрипку — чорний оксамит —
що мовою поезії й твоєю
із мови строф виціджує помиї
і квит
ти знов запалиш — через дві зупинки
оркестра океану — неба синька
і натовп пасажирів — що виходять
із поїзда нічного; в ніч південну
твою оркестру заливають води
і мушлі величезної породи
диктують тему
чи варто щоб мелодією грудня
рослини слів нагодували трутнів
і тертий мак від звуків наркотичних
заповнили цей простір — зими ці —
що пролітає струмом електричним
і музики шрифти псевдоґотичні
в руці
***
© Василь Махно. Всі права застережені.