НА КАВІ У “STARBUCKS”
у грудні — у долішньому нью-йорку — п’ючи каву в “Starbucks” — спостерігаю
як два мексиканці вкладають мармурові плити до парадного входу в будинок
у кав’ярні крутять нав’язливий Jingle bells
вулицями миготять нью-йоркці з різдвяними подарунками й авта
вуличні торговці розпродують туристам усілякий непотріб
поліціянти мирно дрімають у теплому авті
до церкви черга — ні, сьогодні не неділя — відкриття якоїсь виставки
ну, ось і 12-й апостол року — грудень сідає за стіл тайної вечері
нещедрі плоди твоїх днів викладеш із пакета щоб пригостити 12 апостолів
по дорозі забіг до крамниці та купив нашвидкоруч
але вони знають усе
і ви мовчки разом доїсте прісний хліб завершення року
ну, ось і надходить час коли згірклий досвід плодів і скисле молоко днів
усе частіше з’являються на твому щоденному столі
коли шум океану все частіше висить у просторі твоїх слів
усе частіше ти дріботиш п’ятилітнім до кошари щоби подихати випарами
овець бо — казали — відпустить твій сухий кашель
ну, ось ти — сорокалітній мужчина — ще укладаєш слова
ще записуєш їх — що ж тут нового?
з античних часів лише кільком удалося перепливти океан тисячоліть
сьогодні — разом із тобою 100 тисяч поетів укладають словники своєї мови
чи хоч уламок строфи допливе (якщо буде куди плисти)
чи хоч звук твоєї мови — за законами астрономії — уподібнюючися звізді —
якої вже нема — (якщо ті закони не брехливі)
ну, ось виживаєш останні дні старого року — наче оплачений готельний номер —
попиваєш каву — і дивишся як:
два мексиканці — розпилюють камінь — обидва підносять його — допасовуючи до стіни — знову поволі опускають і знову надпилюють
камінь тяжкий
життя легке
***
© Василь Махно. Всі права застережені.