Василь МАХНО

ЛИСТ ДО ПЕТРА МІДЯНКИ

1
нью-йорк у старому човні мангетена
співає прокуреним голосом гіпі
також старого — його естетика
зіпсована часом — в косу заплетена —
немов рукави місисипі
сюрреалізму і гіпер

нью-йорк — це тепле гніздо гарлему
імені джазу й марихуани
інколи ходить заблудлий лемко
на прізвище Воргол — ой леле —
білий як янгол — трапляються іґуани
в повітрі: хуани й івани

нью-йорк чорний від співу та джазу:
саксофона — флейти — труби
зими що завжди на межі сказу
приплив океана у місячну фазу
чайок на коні-айленд — й без них
фієсти бронзовий бик

нью-йорк — це свято з тобою яке
триває не більше п’яти хвилин
два літаки вже заходять в піке
збоку парчевого слова — ріки
й двох обгорілих скляних рослин
для довгих — як вічність — зим

2
зима тут довга — наче бродвей або хасидська молитва —
гіпі вимерли — як динозаври — останнього бачив учора
у місті яке продовжує самотність і вічну битву
поміж янем та інем — правим берегом й лівим — хворе

на курячу сліпоту — тому тут побачиш не все
а тільки білок яких годуєш з руки і яким зручно
бігати доокруж свого життя — дельфінів яких течія занесе
слухати музику манґо та бубнів що кашляють гучно

споглядай — як каже конфуцій — за всім що спотворює дух
за життям його учнів — власниками крамниць —
монахами із непалу — фігурками будди — сандалями що йдуть
кожного ранку в чайна-тавн і чаєм рудих лисиць

тому тут японська вишня на лексинґтон-авеню
немов сестра і поезія — як вірш без парчі та шовку —
цвіт її сну засушений в конверті тобі відішлю
якщо він дійде за адресою і по дорозі не зжовкне

***

© Василь Махно. Всі права застережені.