НЬЮ-ЙОРКСЬКА ЛИСТІВКА БОГДАНОВІ ЗАДУРІ
хотів надіслати тобі листівку з Бруклінським мостом
і не знайшов у крамниці
в Америці також не все є
натомість знайшов листівку з Джоном Ешбері з 60-их
і мимоволі порівняв його з тим якого я бачив на 22-й вулиці у його помешканні
коли Джон до кінця не зрозумів звідки в Україні беруться поети
заплативши 70 центів
здивованому крамареві в якого ніхто ніколи не купував фотолистівки поетів
заховав у внутрішню кишеню піджака
і пішов у напрямку Бродвею
потім звернув і побачив Бруклінський міст
чи тобі цікава ця нью-йоркська топографія?
бо в Нью-Йорку ніколи не загубишся
але чи віднайдеш себе?
що за лабіринти вони тут понабудовували?
ці канали прорито бульдозерами — скелі підірвано динамітом
тут вистарчає
співаків — матросів — повій — гебреїв — афроамериканців які у кожному рядку Поета у Нью-Йорку Лорки
що шукав тут сексуальних пригод у той час коли все пішло шкереберть
1929 року коли збанкрутувала Біржа
може тому він відплив згодом на Кубу
а може тому що не вивчивши англійської йому ставало щораз сумніше і самотніше?
я хотів надіслати тобі Бруклінський міст: бо він наче жест вилинялої дівки — статуї Свободи — позеленілої від океанічної вологости яку всадили на штучному острові та яка стількох обдурила
хіба можна вірити продажним дівкам?
Інколи на Ґринвіч-Вілідж збираються поети посидіти у якісь каварні щоби читати вірші
але якось нудно вони це роблять наче жують жуйку
кажуть: що всі тут еміґранти
і мандрівці
і шукачі пригод:
як Ґомбрович який більше залишив автографів у Буенос-Айресі на квитанціях Banko Polaco
аніж понаписував текстів
як Віткаци — вічний турист і мешканець Закопаного — який невідомо для чого коли почалася війна поїхав до Перемишля (чи десь у тих околицях) і там наклав на себе руки
як Бруно Шульц із прострелиною потилицею біля цинамонової крамниці на одній із вуличок Дрогобича який не встиг виконати наказ німецього вояка
залишив малюнки та фрески — працю гімназіяльного вчителя і свої еротичні марення
чому ми всі еміґранти?
Господи — колись вигукнув Збіґнєв Герберт — дивуюся що світ такий різноманітний
і я дивуюся також кожного разу зустрічаючи цих доходяг-гіпі — розмальованих панків — місцевих алкоголіків які обсикають крамниці
і яких не арештовує поліція
споглядаю:
нічні вогні великого міста — вони горять хутром небесного лиса
Підземки які стрясаються від руху потягів
і звучать музикою різних етносів що стікає разом із каналізаційними водами
цих голодних карибських жінок які потрясають цицьками та бедрами — цих сухих і вицвілих англосаксонок які мов жердини встормлені на вулицях замість дерев як ліхтарі та світлофори
чи тобі цікаві ці нью-йоркці?
ці ритми — ці звуки?
ти пам’ятаєш що є ще ці провінційні містечка збудовані за Маґдебурзьким правом
із площею яка неодмінно називається Ринок
церквами й костелами — поруйнованими синагогами
чи вони — у затисненій долоні Бруно Шульца — нагадують маленьке ластів’я?
чи він устиг тоді схопити тінь пір’їн?
пригадую собі пагорби Бучача:
на центральній вулиці ще залишилися крамниці з кованими дверми
і старими замками роботи місцевих ковалів
гебрейський цвинтар на якому плити з написами на івриті — наче книга родів галицьких гебреїв —
чи не про той Бучач писав Шмуель Аґнон?
чи не той Бучач я шукав разом із його дочкою Емою Ярон на вцілілих рештках гебрейського цвинтаря у Тернополі
а французьке телебачення знімкувало коли вона пальцем протирала затерті й позеленілі літери на могильній плиті якогось свого далекого родича?
і притулившись до неї довго щось шепотіла
чому Бруклінський міст такий короткий і чому ним не можна доїхати до Европи?
чому пам’ять така довга і довжина її вимірюється нескінченністю?
я звичайно знайду цю листівку — а ти коли купиш авто виїзджай на Бруклінський міст біля Пулав
і прямуй до Нью-Йорка
посидимо на Ґринвіч-Вілідж
і почитаємо один одному вірші
бо їхня мить (і наша також) як у нічних мотилів
і від того — що присвітиш комусь — не стає легше
***
© Василь Махно. Всі права застережені.