+ + +
часи в повітрі плинні мов ріка
і ліру й лук однаково рука
як жінку пестить – з ночі замикав
ключем шляхи – і з шелесту одеж
із попелу – вузлами заплетеш
а потім спи – або впівока стеж:
за тими що несуть тобі дари
зісохлі стебла від землі – згори
плавник від риби чи пісок ікри
ти згадуєш дитинства золоте
тепло незриме що павук плете –
липку бджолу якою підмете
осінній вітер сі шляхи – і час
визбирує як сірники прочан
і дзвонять персні й вистигає чай
усі розмови про торішній сніг
про ключників про брами про поріг
і про сурму і буйволячий ріг –
обмежують сей анабазис зим
і зволікають запахом:бензин
пропалює повітря – шерть кози
нагадують сніги – уступи драм
побите військо помира від ран
король – їх пан – актор що відіграв
рослини саду мовчкома в рослин
випитують про мандри і маслин
про струмені повітря що внесли
і їхню мову у словник хозар
що пахне морем і піском – і за –
пахи миттєві наче сад
нікому не поменшуєш сей скарб
творити світ із паперових карт
який прозорий наче скло й луска
а полічивши всі вузли часів
відмірявши по сорок і по сім
все відбулося – і безмежна сіть
***
© Василь Махно. Всі права застережені.