* * *
Ось і прийшла. Живиця жовта
рідким пахучим бурштином
мені прикрасила рамена й коси,
і пригорталися до мене сосни,
мов до блискучого боровика.
Ось і прийшла. Ця стежка в ніжній хвої —
в’юнка пухнаста гусінь, що от-от
зав’ється лялечкою, щоб надвоє
нові жилаві крила розправляти,
даруючи байдужим подивом
покинуті хороми.
Я забуду згодом
той ранок, і чіпкий туман над озером,
що у волоссі в мене сяяв, наче
ознака святості.
Хай час мені пробачить
цей сон додому.
Я не звикла бачити
рай, що невтрачений іще.
Ось і прийшла. Та знову
торкнуло щось моє бліде плече,
і показавши стежку, повело
у напрямку від себе. І пекло
згасання світу цього в прорізах очей.
***
© Оксана Максимчук. Всі права застережені.