Марія МАКУХА

РЕКВІЄМ КАЗЦІ

Пригорнуся до стовбура груші
І в нестямі впаду на коліна,
Божевільночервоному сонцю
Помолюся за кожну билину.

Зашарілася сонця лампада,
В травах коники вічність мережать.
Підіймаюсь на кожен я пагорб,
Як на верх Вавілонської вежі.

Та руйнує святині бульдозер.
В душу врізалась нитка тривоги.
О, невже це за те, що я сміла
Тут відчутись так близько до Бога?

Відсахнулися привиди щастя,
Так безжально позбавлені дому.
Тут тепер у безмісячні ночі
Ходять й плачуть зажурені гноми.

квітень 1996 р.