Марія МАКУХА

ЕПІТАФІЯ

Болюче безмежжя
пробило нутро,
свистіло по кімнатах
океаном, а всеж,
вона одягала
на очі відро
і мріяла вийти
з оцинкованих меж.
Служило їй небом
обшарпане дно,
зірками – дірки
у старому металі,
вона упиралась
очима в лайно
і так намагалась
дивитися далі.
Робила журавликів
з клозетних газет,
пускала на вітер
листи херувимам,

боялась вписатися
в чужий силует,
безцінну безформеність
вилити в риму.
Світ бив по дахах
сатанинським тавром,
вривався у дім
лихоліттям, а всеж…
вона одягала
на очі відро
і мріяла вийти
з оцинкованих меж.

травень 1999 р.