* * *
Берег причалює до піроги,
Берег піском її обіймає.
Мій індіанець ще юний трохи,
Мій індіанець із роду майя.
Зір його гострий і списи гострі,
Тиша закохана в нього боса.
Має для себе кущастий острів,
Де не ступала нога хмарочоса.
Він там деревам вартує гриви
Тьмяно-медові. І знать не знає
Те, що він як не крути – а привид
Те, що давно вже немає майя.
***
© Олеся Мамчич. Всі права застережені.