Анатолій МАТВІЙЧУК

АНГЕЛ

Він упав на землю,
Склавши крила,
Губи розкривавивши
І скроні.
І було піднятися несила,
Щоб до неба
Простягнуть долоні.

Золоте заплуталось волосся,
А душа зіщулилась убого
І йому на мить лише здалося,
Що у небі він
Побачив Бога.

І здригнулось
Від судоми тіло
І вуста розкрилися для крику.
А свідомість ніби заніміла,
Знаючи, що це тепер довіку.

І даремні
Сльози і благання.
За межею відступу і зради.
Це падіння перше —
І останнє,
Як себе ще можна покарати?!

І донині —
Гордий і зухвалий
Він блукає
В світі без потреби.
Для землі занадто досконалий,
А душею
Недостойний неба.

***

© Анатолій Матвійчук. Всі права застережені.