ВТЕЧА
Мої пальці стікають по крихтах дощу
Магометами синього сміху.
Я цей світ не пробачу, я просто втечу
Збожеволілим крилам на втіху.
Крик наповнює шпари холодної пісні,
Світло в прорізах ночі долоні пече,
Я малюю цей сум вістрям болю — навскісно,
А коли закінчу, він також утече.
У дорогах відбою залишилась пам’ять,
Мені важко в цім небі садити хрущів.
Хоч на звук підросту і губами дістану
Сірооку буденність непізнаних снів.
Хоч на мить осягну, аби потім забути,
Що ці очі для того, щоб бачить думки
Й цілувати серця телефонного слупа.
Не такі, як усі, не такі, не такі
Виростають слова на балконах ілюзій,
Я зберу їхню ціль у прощальні зірки.
У моїх табунах народилися люди
Не такі, як оті, не такі, не такі.
Хочу пити цю ніч, не фільтруючи спогад,
Роздирати байдужі і мертві піски.
Мені важко втекти, бо руйнуються гори
Не такі, як цей гріх, не такі, не такі.
***
© Марія Криштопа. Всі права застережені.