ВІДДАЛЕННЯ
Віддаленіла так від мене,
що обезтебіли і сни.
Мов тютюну стебло зелене,
вуста мені обзеленив.
Так гірко язиком торкатись
твого імення, світку мій,
вуста поламані, щербаті,
а в горлі — мов холоне лій.
— Ко-ха-но-лу-но — ло-не — ли-не…—
І серцевину обмина.
Вуглинночорно, холодинно —
суцільна сіль, стіна скляна…
І озираюся — позаду
вуста твої, твоє чоло…
Рукою доторкнусь — свічадо,
байдуже прохололе скло.
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.