СОНЯХИ
Давно вже збігла хвиля жовтопінна
і рій бджолиний в простір закотивсь,
упали соняхи поштиво на коліна…
немов землі удосталь напились.
А сонце їм потилиці лиш гріє —
куди ж поділись золоті вінки?
Ось ізурку скоро візьме вже Марія
і виб’є з голови усі думки…
І вилузає в пелену до бубки,
на вітер пустить срібні лушпайки,
щоб знали, як показувати зубки
та ще й сукать порожні кулаки…
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.