* * *
Душа твоя не коло мене —
в безбарвних снах тебе нема…
Безбарвніє й трава зелена,
день, мов сторінка та німа,
де проти сонця букви зблякли,
але й уяви теж забракло,
щоб з жовтизни тебе гукнуть…
І голосу останні краплі
спромігся мовчки проковтнуть…
По шию — холод, ні, він в роті,
що навіть важко продихнуть,
і світло на найвищій ноті
зривається у каламуть.
Але ж і там, де серцю воля,
де місця розуму нема,
то виникають латки поля,
то цямри вікон, то пітьма…
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.