* * *
Любов’ю за любов не всім і ти платив
і зненавистю теж не воздавав за зраду.
На потім зберігав словник свій золотий,
а вийшло — німоту у роті заощадив…
Простіть мене, простіть, що був такий скупий,
бо навіть кругле «лю» у горлі застрявало.
Оглянувсь, щоб сказать, та соляні стовпи
мені услід зі жмень палючу сіль метали.
І сіллю степ куривсь. І горло засипав…
щоб просолить слова… не виказані вчасно…
І тліли сорочки на соляних стовпах,
а в роті, як вапно, кипіло слово й гасло.
Простіть мені, батьки, кохана, й ти прости,
видмухується сіль з моєї також жмені.
Я скреготом зубів та зойком заплатив
за повноту чуттів, за всі слова нужденні.
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.