Павло МОВЧАН

НИЦІСТЬ

Врешті розжився і маєш всього подостатку:
неміч, залисину, латку на тілі на згадку,
жменю гвіздків і одну неприбиту мостину,
вісім кутків, щоб замкнути пташину.

Впертий годинник ще крутить свої коліщата,
хриплу мостину крок ще печата, —
значить, багатий — маєш всього подостатку:
затишок, житло і самоту для початку…

Невідворотний дух вороття одночасно,
хвиля супротна хвилю зринаючу гасить,
а біля ніг стільки збивається піни,
що упірнеш і спливеш неодмінно.

Мов на гончарному крузі, крушаться зрушені стіни!
Щит твій, затула, двері рипучі, двобічні
стали прозорими — в них хтось ввіткнув два мечі обосічні…
Леле! То стрілки з годинника грають на сонці, —
висмич їх швидше і отвір зроби у душі-оболонці.

***

© Павло Мовчан. Всі права застережені.