ПРИ МІСЯЦІ
Все скрадливе, розрівняне, сріблясте,
принаджує, мов куряву, припасти
до шляху, заніміти, сріблом стать,
яке позначить місячна печать.
А буде ж так: рівнинна рівнота,
і нікому цей простір запитать
про суть краси тонкої, наче плівка,
про сухоцвіт, де не буває бджілка,
про чисту воду, мертву, мов кришталь,
про срібний світ, якого вже не жаль.
Хіба ж то сон, як все заціпеніло?
Страх крейдою підводить стіни білі.
І цілу ніч дзвенить голодна пилка
про те, що вік — сніжинка-однокрилка.
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.