* * *
Про зяючі дні непрожиті,
про дні дуплуваті
на спогад лишилися
кім’яхи вати.
Проціджуєш подих крізь неї,
згортаєш, мов іграшки, дати:
чужі ювілеї,
свої марнотратні утрати,
безглузді ідеї…
І тішишся думкою —
все надолужити зможеш.
Ще рік… нехай два,
і ти порожнечу
на іншу — таку ж
перемножиш.
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.