* * *
Твереза ясність літнього малюнка
на холод вказує і не тужавість дня;
схололі даленіючі відлунки
пташина зграя в лісі доганя…
В передчутті уже тремтить осика,
і шелест парафіновий стіка
по окоренках на траву безлику,
де розіп’явсь листок на карлючках…
То дріт іржавий крізь літа пробився,
прихований до часу в бур’янах;
він кланці вишкірив іржаві не зумисне,
бо починавсь за ним «архіпелаг»…
По той бік чути вигуки: «Рів-няй-ся!!!»
Іржавіє в повітрі смертне: «Стій!..»
Псів валування, запах крові… м’яса…
і в’язні на дротах, ніби святі,
розіп’яті — конають в наготі…
Мені запраглось вискочити з часу,
та крок зробив — і дріт стримить в п’яті…
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.