* * *
Я вас не викличу з нічого,
не виплачу, не воскрешу:
нема зворотної дороги.
Там завмира підземний шум.
Спільнопорушно, однобічно
примари гнали їх в пітьму,
у мерзлоту вганяли вічну,
у гнізда металевих мук.
В ім’я безглуздої ідеї
та нездійсненної мети
сини Росії й Іудеї
в підземні гнали вас світи…
Брати мої! Де ваше кістя?
На Колимі? На Соловках?..
Ріка ставала кожна Стіксом,
що Об, що Волга, що Ока…
На цей бік пам’яті ніколи
вас поіменно не гукнуть,
бо вирвано з корінням голос,
стоїть по ріках каламуть…
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.